Су-24 (НАТО: Fencer) — радянський двомоторний двомісний бомбардувальник-штурмовик зі змінною геометрією крила. Витоки Су-24 сягають винищувача-перехоплювача Т-58 та його модифікації Т-60, розробленого та піднятого в 1962 році ОКБ Сухоя. Для подальших робіт було вирішено використовувати версію Т-60. Машина мала бічні повітрозабірники до двигуна, тому було місце для оснащення її необхідною радіолокаційною станцією та іншим необхідним обладнанням. У 1963 році розпочалися роботи з адаптації Т-60 до версії С-60, призначеної для ударних завдань. Значні зміни були внесені до мисливської версії, перш за все, форму крила було змінено з трикутної на косою з нахилом 40 градусів, кабіну перебудували з метою оснащення її місцем оператора озброєння (тандемна кабіна), додатковим до пілота. Спочатку літак планував розмістити озброєння на чотирьох підкрилових та двох підфюзеляжних балках. Додаткова, сьома балка розташовувалася під передньою частиною фюзеляжу, призначена для контейнера з частиною прицільної апаратури. Проект розвивався та еволюціонував, поки восени 1966 року не була побудована модель машини в масштабі 1:1, яка нарешті отримала позначення Т-6. Невдовзі після цього було отримано замовлення на реалізацію та будівництво двох прототипів, включаючи один льотний, який отримав позначення Т-6-1. Поряд з рішенням про реалізацію було замовлено розробку нового обладнання для літака: двигун, який згодом отримав назву АЛ-21, стартові двигуни РД36-35 (для скорочення дистанції зльоту та посадки), система прицілювання та навігації «Пума», протирадіаційні ракети Ч-58, Gz-6-23 та катапульти-сидіння К36. У 1967 році конструктори вирішили використовувати крила зі змінною геометрією. Згідно з проектом, створеним в ОКБ, новий варіант Т-6 мав характеризуватися більшою дальністю польоту та вантажопідйомністю. Другий прототип, що вже перебував у стадії будівництва, був переобладнаний у машину зі змінною геометрією крила та отримав назву Т-6-2І. Крило складалося з нерухомої середньоплощини та рухомої частини (в діапазоні 16-69 градусів). Під час використання забезпечується чотири основні положення: 16 градусів – зліт і посадка, 35 градусів; у типовому горизонтальному польоті, 45 градусів – при маневруванні та 69 градусів – при польоті з максимальною швидкістю. Доопрацьований прототип здійснив свій перший політ 17 січня 1970 року з тим самим пілотом, що й Т-6-1. До кінця 1972 року було випущено ще два прототипи (Т-6-3 та Т-6-4) та 28 серійних літаків Су-24. Після цього часу були проведені державні випробування озброєння та техніки, які завершилися в липні 1974 року, а в лютому 1975 року було прийнято офіційне рішення про прийняття Су-24 на озброєння. Досі, окрім польоту іракського Су-24МК до Ірану, літаки використовувалися в бойових діях під час інтервенції СРСР в Афганістані та російської армії в Чечні. Під час операцій в Афганістані літаки діяли з аеропортів, розташованих на території СРСР, і не зазнали жодних втрат. З іншого боку, щонайменше 4 Су-24 було втрачено в Чечні під час виконання бойових завдань. Технічні дані (версія Су-24МК): довжина: 22,53 м, максимальний розмах крила: 17,64 м, висота: 6,19 м, максимальна швидкість: 2,0 млн ярдів (на великій висоті), швидкопідйомність: 150 м/с, практична стеля: 11000 м, максимальна дальність польоту: 2775 км, озброєння: стаціонарне - 1 6-ствольна гармата ГСз-23, калібр 23 мм, підвісне - до 8000 кг вантажу. Клей та фарби в комплект не входять